Я добре пам'ятаю той вечір і дорогу додому після чергових змагань. Ми з Богданом Білейчуком (татом Івана та Петра Білейчуків) поверталися в рідний Джурів з Чемпіонату України. Хлопці тихо спали на задньому сидінні, а я старався не заснути сам і не дати заснути Богдану за кермом... Саме тоді я вперше попробував йому пояснити, що я хотів би зробити тренажер, який би допомагав нашим близнюкам краще проходити до ніг. Наш діалог нагадував розмову "глухого з німим". Я розумів, що я хочу, але не вмів ще тоді чітко пояснити як це має виглядати. Ідея створення такого "чучела" не давала спокою. З часом вдалося знайти однодумця. У чоловіка золоті руки, але абсолютно далекий від боротьби і від спорту. Тим не менше через місяць часу був зроблений перший тренажер. Зараз, коли дивлюся на нього, не можу стримати усмішку, а тоді радості було багато. Так виглядав наш перший "Костя".

Дуже швидко ми удосконалювали його, робота сама показувала, що треба. Якщо перший екземпляр робився під одного Івана Білейчука, то зараз після трьох років змін у мене в залі декілька універсальних тренажерів.

(головні випробовувачі брати Білейчуки та Роман Гуцуляк)

Робота показала, що "Костя" (так його назвали хлопці) має багато "опцій". Одна з головних, він дуже "терплячий", довго може стояти в одній стійці ;) . Напевно головною чеснотою нашого тренажера є можливість працювати з ним коли у спортсмена є мікротравми, або під час реабілітаційного періоду. Маємо дуже цікавий досвід з цього приводу. Зараз у розробці ще більш цікаві моделі. Потихеньку джурівський зал борцівського клубу "Ластівка" перетворюється у маленький експериментальний центр. Мені це подобається, а головне я бачу, що це подобається юним борцям, особливо коли приходить успіх. То ж будемо продовжувати трудитись, вірити і творити...

p.s. А так виглядає робота на сучасному "Кості"

З повагою Іван Курилюк.

8 вересня 2016 р.