Я добре пам'ятаю той вечір і дорогу додому після чергових змагань. Ми з Богданом Білейчуком (татом Івана та Петра Білейчуків) поверталися в рідний Джурів з Чемпіонату України. Хлопці тихо спали на задньому сидінні, а я старався не заснути сам і не дати заснути Богдану за кермом... Саме тоді я вперше попробував йому пояснити, що я хотів би зробити тренажер, який би допомагав нашим близнюкам краще проходити до ніг. Наш діалог нагадував розмову "глухого з німим". Я розумів, що я хочу, але не вмів ще тоді чітко пояснити як це має виглядати. Ідея створення такого "чучела" не давала спокою. З часом вдалося знайти однодумця. У чоловіка золоті руки, але абсолютно далекий від боротьби і від спорту. Тим не менше через місяць часу був зроблений перший тренажер. Зараз, коли дивлюся на нього, не можу стримати усм ... Читати далі »